Портников: «В Украине можно лгать, воровать, а затем обещать и избираться»Портников: «В Україну можна брехати, красти, а потім обіцяти і обиратися»
Европейские левые испугались своего же собственного избирателя.
Наверное, для многих пропагандистов Партии регионов это стало холодным душем — фраза депутата Европейского парламента Кристиана Вигенина о том, что «Избиратели в ЕС не понимают, почему мы так медленно продвигаемся в вопросе давления на Украину. Люди считают, что нам следует активнее вводить санкции в отношении Киева». Наверное, президентская администрация и обслуживающий ее лживый персонал были уверены, что европейские левые у них в кармане. Что же произошло?
А произошло то, что всегда происходит в подобных случаях — социалисты испугались своего же собственного избирателя. В странах ЕС другой избиратель, он не простит политику откровенного презрения к праву, поддержки авторитарного режима, неуважения к людям. В Украине можно лгать, воровать, а затем обещать и избираться. А в Европе — нельзя. Именно поэтому мы и не Европа.
Конечно, люди всюду одинаковы — и в Париже, и в Киеве, и в Бужумбуре. Всюду люди голосуют за обещания. Но в Париже или Берлине есть четкое понимание того, что люди, не уважающие ценности, не выполняют своих обещаний — или выступают с заведомо нереалистичными посулами. А в Киеве или Бужумбуре такого понимания нет.
Поэтому Франция и Германия — это богатые страны, а Украина и Бурунди — бедные. Поэтому украинцы и бурундийцы работают гастарбайтерами в Европе, а не европейцы гастарбайтерами в Украине и Бурунди. Поэтому европейские политики говорят с избирателями о недостатках своих стран и о том, как эти недостатки преодолеть, а украинские и бурундийские поют патриотические песни о «комфортной любимой стране», которую так приятно обворовывать.
Единственное, что отличает Бурунди от Украины — так это то, что даже там враждовавшие и резавшие друг друга племена наконец-то договорились между собой, а в нашей стране бессовестная власть специально изыскивает поводы, чтобы разобщить единый народ. И какой европейский политик возьмет на себя смелость защитить такой режим — авторитарный, коррумпированный, лживый и самодовольный? Нет и не будет такого политика — ни слева, ни справа, ни в центре.
Європейські ліві злякалися свого ж власного виборця.
Напевно, для багатьох пропагандистів Партії регіонів це стало холодним душем — фраза депутата Європейського парламенту Крістіана Вігеніна про те, що «Виборці в ЄС не розуміють, чому ми так повільно просуваємося в питанні тиску на Україну. Люди вважають, що нам слід активніше вводити санкції щодо Києва «. Напевно, президентська адміністрація та обслуговуючий її брехливий персонал були впевнені, що європейські ліві у них в кишені.
Що ж сталося?А сталося те, що завжди відбувається в подібних випадках — соціалісти злякалися свого ж власного виборця. У країнах ЄС інший виборець, він не пробачить політику відвертого презирства до права, підтримки авторитарного режиму, неповаги до людей. В Україну можна брехати, красти, а потім обіцяти і обиратися.
А в Європі — не можна. Саме тому ми й не Європа.Звичайно, люди всюди однакові — і в Парижі, і в Києві, і в Бужумбурі. Усюди люди голосують за обіцянки. Але в Парижі чи Берліні є чітке розуміння того, що люди, не поважають цінності, не виконують своїх обіцянок — чи виступають зі свідомо нереалістичними обіцянками. А в Києві або Бужумбурі такого розуміння немає.Тому Франція і Німеччина — це багаті країни, а Україні і Бурунді — бідні.
Тому українці і бурундійци працюють гастарбайтерами в Європі, а не європейці гастарбайтерами в Україну і Бурунді. Тому європейські політики говорять з виборцями про недоліки своїх країн і про те, як ці недоліки подолати, а українські та бурундійських співають патріотичні пісні про «комфортної улюбленої країні», яку так приємно обкрадати.
Єдине, що відрізняє Бурунді від Україною — так це те, що навіть там ворогували і різали одне одного племена нарешті домовилися між собою, а в нашій країні безсовісна влада спеціально вишукує приводи, щоб роз’єднати єдиний народ. І який європейський політик візьме на себе сміливість захистити такий режим — авторитарний, корумпований, брехливий і самовдоволений? Немає і не буде такого політика — ні ліворуч, ні праворуч, ні в центрі.