RSS

Новый День

Портников: Ангелов нетПортников: Ангелів немає

  •      214

Народ, который не может заставить своих депутатов работать на его благо, рано или поздно не сможет заставить работать чужих.

Регистрация кандидатов в депутаты будущего украинского парламента завершена – и это может стать поводом для общественного разочарования еще до выборов в Верховную Раду. Никаких особых открытий, никаких новых лиц – в большинстве своем политические партии предлагают избирателю людей, давно «засветившихся» в большой политике и явно не пользующихся большим доверием. Избиратель, как и прежде, будет голосовать либо за меньшее зло, либо за «денежный мешок» — если речь идет о выборах мажоритарников.

Имеет ли все это большое значение? Я думаю, что нет. В Украине, как и в любом постсоветском образовании, традиционно преувеличивается значимость депутатского статуса и роли – прежде всего потому, что для рядового гражданина депутатский мандат это вершина жизненного успеха. Рядовой гражданин проклинает депутатов всех уровней и мастей, но когда оказывается волею судьбы на месте кого-нибудь из них, зачастую отлично вписывается в систему.

Дело именно в ней – в системе, которая все перевернула с ног на голову, которая остается феодально-крепостнической и неэффективой. В стране с развитой демократией законодатель – это просто профессия, и не самая доходная. Если человеку нравится заниматься усовершенствованием законодательной базы своей страны, контролем над исполнительной властью, если он задумывается о министерском портфеле, чтобы что-то изменить в той или иной отрасли, если он хочет защищать свои политические взгляды – он идет в депутаты. Никакой иной мотивации для получения депутатского мандата быть не может, все остальные мотивации – извращение. Но разве мы не живем в извращенном обществе?

Если сегодня избрать депутатами украинского парламента 450 ангелов, завтра по меньшей мере 400 их них станут чертями. Система побуждает к лоббированию собственных интересов, кумовству, коррупции, презрительному отношению к тем «лохам», кому не удалось добраться до корыта. Если даже какие-нибудь полсотни удержатся от такого превращения, а один депутат не будет отдавать другим своей карточки для голосования, это ничего не изменит. Те, кто в нашей стране не подстраиваются под систему, маргинализируются и перестают быть интересны для избирателя. А потом гражданин опять перечитывает списки и вздыхает: ангелов нет.

А нам не нужны ангелы. Нам нужны те, кто готов разрушить феодально-крепостническое государство, вырвать власть из цепких рук «шариковых» из Партии Регионов и ее союзников. Если гражданин хочет изменений, он обязан голосовать за оппозицию – но с четким пониманием своей контролирующей роли после ее победы. Место украинского гражданина – не перед телевизором, а на улице, на митинге, на демонстрации протеста. Майдан – это единственное место, где он еще может спастись сам и спасти страну. И времени у этого гражданина осталось мало. Те, кому он завидует, в годину кризиса и краха просто сбегут – и оставят его наедине с остановившимся государством и своими проблемами. Граждане Украины обязаны заставить власть покончить с коррупционными возможностями чиновников, засильем «силовиков» всех мастей, «смотрящими» и прочими атрибутами выстроенного Виктором Януковичем криминального государства.

Народ, который не может заставить своих депутатов работать на его благо, рано или поздно не сможет заставить работать чужих.

Виталий Портников

Народ, який не може змусити своїх депутатів працювати на його благо, рано чи пізно не зможе змусити працювати чужих.

Реєстрація кандидатів у депутати майбутнього українського парламенту завершена — і це може стати приводом для суспільного розчарування ще до виборів у Верховну Раду. Ніяких особливих відкриттів, ніяких нових облич — в більшості своїй політичні партії пропонують виборцю людей, давно «засвітилися» у великій політиці і явно не користуються великою довірою. Виборець, як і колись, буде голосувати або за менше зло, або за «грошовий мішок» — якщо йдеться про вибори мажоритарників.

Чи має все це велике значення? Я думаю, що ні. В Україні, як і в будь-якому пострадянському освіті, традиційно перебільшується значущість депутатського статусу і ролі — перш за все тому, що для пересічного громадянина депутатський мандат це вершина життєвого успіху. Пересічний громадянин проклинає депутатів всіх рівнів і мастей, але коли виявляється волею долі на місці когось із них, найчастіше відмінно вписується в систему.

Справа саме в ній — в системі, яка все перевернула з ніг на голову, яка залишається феодально-кріпосницької і неефективний. У країні з розвиненою демократією законодавець — це просто професія, і не найбільш прибуткова. Якщо людині подобається займатися удосконаленням законодавчої бази своєї країни, контролем над виконавчою владою, якщо він замислюється про міністерському портфелі, щоб щось змінити в тій чи іншій галузі, якщо він хоче захищати свої політичні погляди — він іде в депутати. Ніякої іншої мотивації для отримання депутатського мандата бути не може, всі інші мотивації — збочення. Але хіба ми не живемо в збоченому суспільстві?

Якщо сьогодні обрати депутатами українського парламенту 450 ангелів, завтра щонайменше 400 з них стануть чортами. Система спонукає до лобіювання власних інтересів, кумівства, корупції, презирливому відношенню до тих «лохам», кому не вдалося дістатися до корита. Якщо навіть якісь півсотні втримаються від такого перетворення, а один депутат не буде віддавати іншим своєї картки для голосування, це нічого не змінить. Ті, хто в нашій країні не підлаштовуються під систему, маргіналізуються і перестають бути цікавими для виборця. А потім громадянин знову перечитує списки і зітхає: ангелів немає.

А нам не потрібні ангели. Нам потрібні ті, хто готовий зруйнувати феодально-кріпосницьке держава, вирвати владу з чіпких рук «кулькових» з Партії Регіонів та її союзників. Якщо громадянин хоче змін, він зобов’язаний голосувати за опозицію — але з чітким розумінням своєї контролюючої ролі після її перемоги. Місце українського громадянина — не перед телевізором, а на вулиці, на мітингу, на демонстрації протесту. Майдан — це єдине місце, де він ще може врятуватися сам і врятувати країну. І часу у цього громадянина залишилося мало. Ті, кому він заздрить, в годину кризи і краху просто втечуть — і залишаться його наодинці із зупиненим державою і своїми проблемами. Громадяни України зобов’язані примусити владу покінчити з корупційними можливостями чиновників, засиллям «силовиків» всіх мастей, «наглядачами» та іншими атрибутами вибудуваного Віктором Януковичем кримінальної держави.

Народ, який не може змусити своїх депутатів працювати на його благо, рано чи пізно не зможе змусити працювати чужих.

Віталій Портников

Разделы

Система Orphus