RSS

Украинские новости

Переглядаючи «кримську пресу»

  •      1

А ще вчора в посольстві Канади я взяв участь у зустрічі-дискусії з послом з особливих доручень з питань свободи релігії Ендрю Бенеттом.

На зустріч цю я потрапив завдяки рекомендації двох давнішніх колег і приятельок наших співвітчизниць, які працюють в канадському посольстві напевне так довго, як воно існує в Києві, Ірині Лаврів і Інні Царьковій. З ними я знайомий майже 15 років тому під час роботи в відділі США і Канади в МЗС України. На мою думку, Україні дуже щастить, що в багатьох іноземних посольствах в Києві працюють такі мудрі і патріотичні люди, як Ірина і Інна. Вони ще й активні — наскільки мені відомо, Інна була одна з перших, кому взимку минулого року спалили приватне авто за підтримку Майдану.

Звичайно, українські громадяни, які працюють в іноземних посольствах, не мають можливості безпосередньо впливати на політику іноземних урядів. Але від їх порад, знання, уміння щось підказати іноземним дипломатам залежить дуже багато, як іноземці бачитимуть і розумітимуть Україну.

Канадці розуміють. В цьому я ще раз переконався на зустрічі з послом Беннеттом. Не думаю, що четверо запрошених українських учасників (а серед них у сфері забезпечення релігійних свобод я був найменш досвідченим) сказали канадському дипломату щось нове. Він добре поінформований про стан прав у цій царині в Україні. Але це є ознакою системності організації роботи — перевіряти і переперевіряти власні висновки і спостереження, що дає можливість робити правильні рекомендації та виробляти ефективну політику. Можу з болем визнати, що українська дипломатія не має ресурсу і практики працювати в такий спосіб. Тому немає бачення, а як наслідок — немає політики і результату.

Разом з тим, дискусія була цікавою.

Я розповів, що мої екпертні знання в цій сфері пов’язані з роботою на американському напрямку, що на початку 2000-них років, після запровадження Державним департаментом США практики публікації звітів про релігійну свободу в світі мій відділ в МЗС України готував «наш атвєт Чємбєрлєну». Тоді, в період пізнього Кучми, українська дипломатія у стосунках з американцями не могла собі дозволити спілкування в стилі «сам дурак», тому ми уважно аналізувати критичні зауваження на адресу України, розсилали цю інформацію по різним причетним відомствам, збирали, узагальнювали відповіді і думали далі, що з цим робити. Вже коли я став начальником управління (країн західної півкулі) і «заматєрєл» я запропонував припинити практику відповідей американцям на їхні загальні щорічні звіти (а там таких багато — з прав людини, свободи релігії, торгівлі людьми, відмивання грошей і тд). Формально такі звіти є внутрішніми американськими документами, які готуються відповідно до доручень Конгресу і спрямовані на те, щоб краще інформувати свого законодавця (та і суспільство заглом) і допомагати йому приймати правильні рішення. Коментуючи чи відповідаючи на такі звіти ми нічого не досягаємо (бо хто ж в Конгресі бачитиме чи братиме до відома цю інформацію?) і втрачаємо обличчя, бо «суєтімся под клієнтом». Але аналіз текстів на предмет об’єктивності критики і деяка «закрита» робота з українськими ЗМІ, звичайно ж продовжилась.

Але найширші уявлення про релігійні та міжрелігійні відносини я отримав завдяки роботі в Стамбулі, де зміг відкрити для себе сунітський Іслам та кримськотатарську спільноту, а найголовніше (і визнаю — саме це, а не навіть роль представника при ОЧЕС, було «найсмачнішим» на консульській роботі в Стамбулі) до моїх обов’язків належало провадити відносинами зі Вселенським Патріархатом.

Сьогодні Майдан закордонних справ безпосередньо не займається питаннями релігійних свобод, але ці проблеми в контексті дотримання прав людини в Криму є для нас важливими.

Цього всього і так детально я звичайно на зустрічі канадцям не пояснював, але своїм читачам можу.

На мою думку, Україна — вільна країна в плані свободи релігій. Але сталося і стається це не завдяки якійсь осмисленній діяльності уряду, а через доволі таки еклектичний набір подій і ситуацій, а також у дуже широкому контексті завдяки існуючій культурі релігійної терпимості і толерантності серед громадян України.

Це все одначе не дається без бою — існує у нас феномен фаворитизму щодо різних церков і релігійних інституцій з боку посадовців. Але до етапу правління Януковича кожен при владі якось намагався допомогти своїм, і різні впливи балансувалися — євреї допомагали іудеям, західні українці — грекокатоликам, гуманітарна інтелігенція центру і сходу — київському патріархату, решта — московському партіархату. Хоче це і неправильно, але якось воно жило.

У стратегічному вимірі толерантність до різних віросповідань має бути частиною освітнього процесу в Україні. За будь-яку ціну не можна допустити, щоб відповідні освітні предмети в школах слугували поширенню якоїсь однієї релігії. Загалом українці мають стати більш освіченими, толерантними і уважними в цих питаннях. Наприклад, я би, якби був політиком, але і зараз будучи громадським активістом, утримуюсь від фраз на шталт — Україна переважно православна чи християнська держава. Україна — це рідна земля для питомого населення, яке сповідує іудаізм, іслам. Тому не можна усіх одним гребінцем. Це, до речі, стосується і публічних молебнів чи служб з нагоди політичних чи суспільно важливих подій. Якщо вже на таких заходах надається слово священнослужителям, то це не можуть бути лише православні, або навіть лише християнські священнослужителі (звичайно, мова йде винятково про політичні чи велелюдні публічні події, а не релігійні відправи в культових спорудах).

У практичному вимірі існують значно більш серйозні загрози, пов’язані з анексією Криму і війною на Сході України.

На Донбасі терористи неодноразово вдавалися до тиску, залякувань, викрадень і вбивств священнослужителів. Хоча є підстави вважати, що священнослужителі потерпають від рук терористів не за приналежність до певного віросповідання, а за українську патріотичну позицію, але це все рівно не може не позначитися на свободі віросповідання в цьому регіоні.

В Криму, окрім тиску на лояльних або симпатизуючих Україні не лише християнських, але і мусульманських служителів культу ми вже чітко спостерігаємо цілеспрямовану політику, спрямовану на перешкоджання діяльності на півострові і витіснення за його межі Православної церкви Київського Патріархату.

Ці факти, а надто початок Росією політики еткічних чисток і геноциду проти кримських татар має стати предметом найпильнішої уваги міжнародного співтовариства. Той факт, що ця політика проводитсья Росією гібридними методами (не лише спецслужби чи органи влади, але і недержавними утвореннями — козаки, самооборона) не повинен нікого ввести в оману. МЗС України має мобілізувати усі можливі ресурси з тим, щоб досягти встановлення міжнародного формального моніторингу за станом дотримання прав людини в Криму.

Не може Україна залишати без уваги повідомлення про тиск з боку українських військовослужбовців на священослужителів в зоні АТО,

Загалом підстав вважати, що українські спецслужби здійснюють якусь цілеспрямовану політику тиску на представників Московського патріархату немає. Але відсутність чіткої швидкої реакції на повідомлення про випадки тиску пізніше може обернутися серйозними іміджевими втратами для України і міжнародними ускладненнями. Можливо, уряду разом з громадськими організаціями слід подумати над методою незалежного об’єктивного з’ясування обставин чи перевірки інформації про такі випадки. Ми, громадянське суспільство, можемо ж бути волонтерами не лише для постачання війська, але і для вирішення міжнародних проблем? Така робота є важливою саме зараз, оскільки не викликає жодних сумнівів те, що РФ вже веде підготовчу роботу для початку широкомасштабної кампанії по дискредитації України і звинуваченню її в злочинах проти людства, порушенні прав людини та в інших «смертних гріхах», які звісно вчинює сама.

Але повідомлення про утиски проти священнослужителів РПЦ на сході України мають ще й інший дуже серйозний бік. Українська православна церква Московського патріархату виявилась неготовою сприймати і повноцінно реагувати на виклики сьогоднення. За винятком окремих найбільш прогресивних представників, які одначе не є ні лідерами, ні виразниками поглядів більшості в цій Церкві, УПЦ МП не змогла зарекомендувати себе як інституція патріотична. Очевидно, що безпосередній тісний зв’язок з центром у Москві (тобто винятково політичні обставини) не дозволяє цій Церкві навіть категорично засудити і відмежуватися від сепаратизму, екстремізму і тероризму, хоча християнська доктрина просто таки зобов’язує до цього. Все ускладнює той факт, що значна частина священнослужителів і вищого духівництва відверто сповідують антиукраїнські проросійські підходи, є неприхованими прихильниками сепаратизму. І очевидно найбільшу проблему становлять численні повідомлення про те, що священнослужителі УПЦ МП використовують церковну інфраструктуру для підтримки тероризму.

Усе це примушує нас вивести питання діяльності УПЦ МП в Україні поза рамки питання релігійних свобод. Ця церква, не є винятково релігійною інституцією, а лише одним з механізмів реалізації політики Росії в Україні та і загалом в світі (що звичайно не може бути причиною для огульних звинувачень усіх без розбору священослужителів чи вірян цієї церкви).

Ця дилема має бути осмислена якнайшвидше з усіх точок зору, оскільки залишена без відповіді, вона може спровокувати низку неконтрольованих подій, що виходитимуть далеко за межі церковного чи міжцерковного життя (залишу це покищо у формі такого загального месиджу, не розшифровуючи його).

Я був приємно здивований тим, що канадський дипломат виявився цілком готовий сприйняти таку інформацію і подібну постановку питання.

Ще ми трохи поговорили про можливість подальшої сегментації православної громади (я в це не дуже вірю, бо вірні УПЦ МП мають куди піти). Зачепили можливу роль Вселенського Патріархату у питаннях забезпечення єдності українського православ’я. Визнаю, що я є активним прихильником цієї ідеї, хоча розумію виклики і ризики пов’язані з нею.

Так що цікава і змістовна була зустріч.

Ага, навіщо я все це розповідаю? Просто я думаю, що українці заслуговують бути поінформованими про ситуацію в Україні (чи просто про мій погляд на ці речі) не менше, ніж канадський уряд

Источник: Главком

Система Orphus

Украинские новости © 2010-2019
Копирование материалов разрешено при условии прямой гиперссылки на Украинские новости

Материалы с пометкой «имидж» публикуются на правах рекламы и ответственность за их содержание несет рекламодатель.