RSS

Новый День

Нова країна

  •      0

У січні 1991 року ми поїхали на екскурсію до Ленінграда. Не розумію, яким чином це вдалося за знецінені рублі, але це факт: ми прибули тоді у пронизані вологою і рвучкими вітрами з Фінської затоки дні синхронно з радянськими танками на вулицях Вільнюса. Литва якраз виборювала свою незалежність від імперії, а ми, 17-літні українські школярі, поперлися до її історичної столиці.

Вперше в житті мені довелося пережити разючий дисонанс. Ми дивилися радянський телевізор у гуртожитку якоїсь фабрики, де нас поселили, спостерігаючи за строкатими литовськими прапорами на тлі нудних зелених танків. Тодішні московські кісєльови виправдовували наведення ладу у бунтівній республіці. А в кіосках продавали російські демократичні газети, що критикували союзне керівництво і підтримували незалежність Литви. Це була своєрідна матрьошка: з імперії, що доживала останні місяці, народжувалася нова країна.

У серпні Україна пішла слідом за Литвою. Але танків на вулицях наших міст не було. Як і не було люстрації, західного вектора і реформ. Хіба ми тоді знали, що приказка «скупий платить двічі» стане нашою історичною долею?

— Мирославе Самсоновичу, скажіть, це саме ті вази? — запитав директора нашої школи мій однокласник Голобородько у вестибюлі «Ермітажу».

— Що ти маєш на увазі? — перепитав директор.

— Вази, в які більшовики наср… накакали.

Ми могли тоді знущатися зі старого комуніста, як нахабні миші з беззубого кота. І нам нічого за це не було. Тоді в «Ермітажі» була ще одна картинка, яка запам’яталася на все життя.

Я відстав від екскурсії й опинився в зовсім порожній залі. Раптом, ніби нізвідки відчинилися двері, і залу заповнила однакового зросту з однаковими обличчями сотня якихось нечорноземних бабок. В усіх однакові чорні пальта, жовтогарячі хустки і чорні калоші. Вони дивилися не на картини, а на позолочені рами скляними селянськими очима і, не зупиняючись, пройшли до іншої зали. Хіба я міг подумати, що саме це і є нова країна?

Разделы

Система Orphus