Думаю, не раз і не два, Меркель з Олландом, прилітаючи до Києва, проїж­джаючи нашими дорогами, спостерігаючи зі своїх чорних машин нудні коробки Харківського масиву на шляху до Печерських пагорбів, перезиралися між собою й німо промовляли одне одному:

— Ну, і навіщо це йому було?

Промовляли, бо більше нічого в Україні не бачили: аеропорт Бориспіль, 17 кілометрів доброї дороги, потім кілометрів 12 помучитись на вибоїнах, якась церква на пагорбі за вікном, потім — бруківка Паркової алеї, казьонний дом, де їх зустрічає сивий і кучерявий президент усього цього. Все — більше нічого про Україну, жодного іншого життєвого знання вони не мають. Хліб-сіль, лайтбокси з рекламою клініки чоловічого здоров’я, «Макдональдз», сіра жінка з мечем над сірою рікою…

— Ну, і навіщо це йому було?

Вони не розуміють.

А він — розуміє. Він завжди бачив рівно стільки ж, як і вони: аеропорт «Бориспіль», Харківський масив і т. д. Різниця між ними лише в тому, що для них це — нудний пейзаж нецікавої, вічно перехідної країни, а для нього та його ще нуднішої і ще безпросвітнішої країни і її народу — місце сили, клята міфологічна хріновина, де, як їм хочеться думати, вони колись усе починали в сиву кляту давнину і де історик Карамзін закопав їхню пуповину. Історик Карамзін закопав — для того, щоб у ХХІ столітті весь світ встав на вуха.

І відкинувши всі прагматичні резони, всі міркування про геополітику, політику, нафту, газ і економіку, саме оце, ірраціональне, зрештою, і призвело до цієї війни.

— Ну, і навіщо це йому було? — німо запитують вони, але ніколи не зрозуміють. А навіть якщо колись зрозуміють, то точно не відчують.

Адже це перша в історії війна без жодної прагматичної причини. Чистий кошмар буття і зяяння потойбічного, ненаситного та нескінченого зла. Без неї було б краще всім. І йому з його ватним народом — теж. Але хтось усе ширше розтуляє пащу, усе менше видно завтрашній день, усе ближче відповідь на запитання: навіщо це Йому було?

Related Images: