Це слово останнім часом я повторяю про себе часто. Перед цим воно мені багато літ не згадувалось, а тепер повернулося. Може, через те, що в ближньому майбутньому ворушиться тривога, непевність і загроза невідомих катастроф, і чомусь багато думається про те, що Бог не все бачить і багато прощає тим, кому не слід.

Де взялося те слово — треба пояснити. Колись у різних установах кадровиками служили відставники «з органів». Принаймні, в закладах культури чи освіти завжди сидів у скромному кабінетику такий чоловічок, непримітний ніби, але всі знали, що у нього «сам маршал Баграмян у ногах валявся», так що будьте обережні. А в одній установі їх було аж троє таких. Двоє молодших, квадратних, як ведмеді, й один старший — куций, кощавий, бадьорий такий живчик, у зеленому короткуватому піджачку. Очиці сірі, колючі, й весь насмішкуватий, бо для нього ми, навіть оті квадратні полковники — салаги, він починав кар’єру раніше. І от ці кадровики іноді брали мене з собою на перекур. Балакали небагато, але багатозначно й повчально, переважно — отой старший. Замолоду він служив у відділі СМЕРШ при козачому корпусі й якось на перекурі розказав історію про те, що у них у штаб корпусу «внєдрілся» німецький шпигун у званні нашого майора, з бойовими нагородами і бездоганною репутацією, отак воно буває, да-а.

Ті двоє мовчали, а я спитав, що було далі. Він повільно затягнувся цигаркою й сказав оте одне слово, з розкішною великоруською вимовою: «Ра-аз’блачі-і-ілі…». І більше нічого. Але за тим словом ніби відкрилась прірва чиєїсь передсмертної невисловленої самоти.

Я знаю, він давно й благополучно помер своєю смертю. І ніхто не розпитав його про все до кінця. Але от зараз звідкись узялося відчуття, що він знову десь близько, бо інакше чому мені оте його слово так настирливо повторюється?

Related Images: