RSS

Новый День

Європа в гостях України: цікавлять олігархи

  •      0

Напередодні саміту Україна-ЄС ми запросили до України майже тридцять провідних аналітиків та журналістів з тих країн Євросоюзу, які, скажімо так, занадто реалістично сприймають все, що відбувається в Україні і навколо України. Зокрема, Франції, Німеччини, Італії, Іспанії, Угорщини. Для тих, кому цікаво, як саме вони проводили час, можна проглянути фотозвіти тут, і тут. Не вистачає там тільки фото із зустрічі в Адміністрації Президента – з Борисом Ложкіним та Дмитром Шимківим, оскільки наші камери за традицією вилучили на вході в АП.

Два з половиною дні делегація ставила питання українським високо посадовцям, експертам та громадським активістам. Власне, вже з самих питань було зрозуміло, що найбільше сьогодні цікавить європейську громадську думку. На відміну від попереднього такого візиту, який відбувся у травні минулого року, питання були дуже різні – від декомунізації до конституційної реформи. Тому мій перший висновок простий – Україна втратила фокус. Європейці фізично не встигають розібратись глибоко в багатьох темах, тому часто видають на гора лише вершки. А враховуючи, що про Україну багато пишуть фрілансери, то варто додати, що вершки часто-густо збиті так, аби їх можна було легше продати. Так само враховуючи, що Україну багато коментують в Європі або колишні «совєтологи» (по суті, фахівці по Росії), або новоявлені зірки аналітичного світу, які для потрапляння в авторські колонки та на ефіри світових каналів хочуть бути контроверсійними і йти проти загального тренду цивілізованого світу «Росія – агресор, Україна – жертва» (у нецивілізованому світі цей тренд навпаки).

Чи не єдине питання, яке кочувало з зустрічі на зустріч – це було питання про олігархів. У різному контексті – від їхнього реального впливу на політику, до того, чи намагаються вони здійснювати якусь сепаратну дипломатію між Києвом та Москвою. Вразила однозначність, з якою відповідали на це питання як в Адміністрації Президента, так і в уряді з парламентом. Мовляв, ера олігархів в Україні закінчується, бо війна проти них набула вже таких обертів, що її вже не зупинити. Хтось з можновладців казав, що в Україні наразі залишилось тільки два олігархи – Коломойський та Ахметов, хтось казав, що українські олігархи стрімко перетворюються в просто бізнесменів. Європейці, поміж іншим, ще й дотошно розпитували про продаж активів Порошенка. Їх запевнили, що процес триває, просто актив досить специфічний, і не так-то легко його продати.

Але що мене вразило цього разу – так це на диво скоординовані месиджі українських спікерів. Хоча сумніваюсь, що хтось їх зумисне координував. Головне з цих послань – Україна на своєму кордоні захищає не тільки Україну, вона захищає всю Європу, бо мета Путіна – не Україна, а Європа. Україна, так трагічно сталось, просто стала полем битви. Не раз зауважувала, як скептично європейці реагують на такі речі. Мій висновок номер два – нам потрібен був рік, щоб європейці зрозуміли, що в Європі є війна, але нам потрібно ще багато часу, аби європейці зрозуміли, що війна йде не тільки в Європі, війна йде також за Європу. За її вистражданий компромісами та консенсусами європейський проект.

Ну і останнє. Ще раз переконалась, що такі ознайомчі візити до України європейських лідерів громадської думки досить часто є значно ефективнішими, ніж поїздки українських лідерів громадської думки до Європи, хоча одне одному не заважає, звісно ж, а лише доповнює. Враження про Україну при безпосередніх відвідинах України у всіх відомих мені випадках змінюється на краще. Тому що одні відвідини «Межигір’я» з правильним гідом (дякую, Наталка Седлецька) різко відбивають бажання деяких європейських експертів сперечатись про те, наскільки виправданим було позбавлення президентського крісла Януковича. Одна повноцінна зустріч з Наталією Яресько знімає іронічні коментарі з приводу іноземців в українському уряді. Одна задушевна розмова з Андрієм Парубієм перетворює його в очах європейців з виплеканого російською пропагандою монстра просто у дуже відвертого і на диво дуже ввічливого політика. Ну а факт зустрічі з прем’єром Арсенієм Яценюком – доказ того, що в ЄС для Києва важлива й інша думка, не лише позиція Меркель.

Так, це не Валдайський клуб, на якому Путін зі свитою кормить західних експертів чорною ікрою. Ми й не намагаємось цей формат наслідувати. Бо нам, на щастя, непотрібна ікра, щоб приємно здивувати. Бо в нас, на щастя, крім Президента та прем’єра, є ще й інші важливі персоналії, з якими не соромно зустріти подібні європейські десанти. І найбільша проблема, з якою ми як організатори зіштовхнулись – це проблема часу для зустрічі з усіма експертами та громадськими активістами, які готові вразити своїм драйвом та відданістю справі змін. Але з багатьма такими людьми європейцям поспілкуватись все ж вдалось. І мені було дуже приємно, коли один з запрошених експертів – Марко Ді Ліддо з Італії (далеко не проукраїнської країни ЄС) на прощання сказав: «Проблема не в тому, що робить Кремль, проблема в тому, чого не робить Євросоюз».

P.S. Деякі думки про саміт Україна-ЄС – дещо згодом

Разделы

Система Orphus