RSS

Украинские новости

Алі Аслан: Німецькі політики грають обережну гру, щоб залишати поле для дипломатичного маневру з Росією

  •      2

Навесні 2014 року практично уся світова спільнота засудила агресію Росії проти нашої держави. Проти країни-агресора цивілізований світ запровадив численні санкції, було проведено безліч міжнародних зустрічей різного рівня, за результатами яких підписано декілька угод, які мали на меті покласти край війні на Сході України, але цього не сталося. Однім із найвпливовіших посередників у переговорах є Німеччина. Попри офіційну позицію керівництва країни, яка засудила агресію Путіна щодо України у Німеччині є чимало політиків і політичних сил, які симпатизують Росії і президенту Путіну. Так, у листопаді минулого року опозиційна «Ліва партія» у німецькому бундестазі закликала канцлера Меркель «переглянути своє ставлення до Києва» і скасувати санкції проти Росії. Відомі своїми заявами на захист Росії колишні канцлери Гельмут Коль і Герхард Шредер. Останній, як відомо, співпрацює з російським «Газпромом».

До останнього часу співпрацював з українським опальним олігархом (не чужим Кремлю) Дмитром Фірташем впливовий німецький політик, колишній міністр фінансів ФРН Пеер Штайнбрюк. Він працював на посаді керівника напрямку фінансів і податків у громадській організації «Агентство модернізації України», створеного олігархом, однак на початку місяця відмовився від співпраці.

Минулого тижня до редакції «Главкома» завітав німецький тележурналіст Алі Аслан. Він вважає, що німецьке суспільство неоднозначно ставиться до того, що тамтешні політики «продаються» олігархам і Росії, однак симпатизує Володимиру Путіну. Згідно із соцопитуваннями, таких 19% у Західній Німеччині, і близько 40% на Сході. Природа такої любові до російського лідера, на думку журналіста, зовсім не у прихильності до авторитаризму, який уособлює Путін. Причина є наслідком американсько-німецького дипломатичного конфлікту, який стався влітку 2013 року, коли колишній співробітник ЦРУ Едвард Сноуден розповів про американську секретну програму PRISM, за допомогою якої американська розвідка могла прослуховувати навіть Ангелу Меркель.

Алі Аслан відомий у Німеччині тим, що працював на провідних світових телеканалах (CNN, ABC News). Останні три роки був провідним ведучим міжнародного ток-шоу «Квадрига» на Deutsche Welle. Крім успішної кар’єри в журналістиці, Алі Аслан працював радником з політики та медіа в Міністерстві закордонних справ та Міністерстві внутрішніх справ Німеччини. Фонд Конрада Аденауера включив його в число 40 німецьких «Завтрашніх мислителів» у віці до 40 років. Попри закритий формат дискусії з українськими колегами-журналістами і експертами пан Аслан погодився на інтерв’ю для «Главкома».

На момент початку військового конфлікту в Україні жоден німецький канал не мав постійного корпункту в Україні. Яка ситуація зараз? Чому цей конфлікт є серед головних тем для польських ЗМІ чи медіа країн Балтії, але не для німецьких медіа? Хоча ваша країна відіграє значну роль посередника.

Щодо точної кількості журналістів з Німеччині, німецьких ЗМІ як штатних, так і позаштатних, які перебувають в Україні, я не скажу. Можливо, є кореспонденти таких видань як Bild, Stern, Spiegel, але так, це питання. Хочу зауважити, що сам я читаю багато статей німецьких ЗМІ, де журналісти повідомляють інформацію з місця подій, з України. Отже, вони працюють в Україні. Не знаю, чи вони працюють певний час, чи постійно тут перебувають, але у ЗМІ публікації з’являються.

Щодо більшої зацікавленості Польщі подіями в Україні, то нічого дивного тут немає. Адже Польща безпосередньо постраждала від російської агресії. Вона просто найближче розташована до кордонів з Російською Федерацією. Ми всі пам’ятаємо, що Польща і країні Балтії були частиною зони впливу Радянського Союзу. І Польщі за останні 20 років вдалося стати успішною європейською економікою і демократією. Тому їм є з чим порівнювати. Поляки, які постраждали від зовнішньої політики Росії більше зацікавлені у розв’язанні конфлікту на Україні, ніж середньостатистичний німець чи німецький політик. Це нормально, що політик з Берліну зовсім інакше, не так близько до серця сприймає все, що відбувається (в Україні), ніж політик з Польщі.

Зазвичай, коли люди відчувають наближення небезпеки, вони об’єднуються. Чому цього не спостерігаємо серед мешканців країн ЄС на тлі агресії Росії проти України? Чи не є така пасивність небезпекою для самого Євросоюзу?

Звичайно, позиції країн ЄС різняться. Якби усі країни-члени ЄС мали би єдину спільну узгоджену позицію, я був би щасливою людиною. Але ми маємо ситуацію, коли є 500 млн населення, 28 країн-членів Європейського Союзу, 348 млн людей, які проживають у єврозоні. Отже, далеко не Росія є головною темою зовнішньої політики (ЄС). Враховуйте, що кожна країна має особливості як історичні, так і культурні. Навіть якщо ви запросите когось на обід, то побачите різницю. Ви любите піцу, інша людина любить суші. Як дійти згоди?… Звичайно, є розбіжності. Візьміть Швецію, яка має координувати свою позицію з Грецією, Фінляндію, яка має узгодити позицію з Кіпром. Є розбіжності між країнами північного і південно регіону.

Як німці поставилися до підписання Мінських угод, в узгодженні яких брала учать пані Меркель?

На мою думку, після підписання мінських угод усе суспільство з надією очікувало, що буде мир. Ми очікували на припинення військових дій, на те, що сторони сядуть за стіл переговорів і на те, що війська будуть виведені Але сталося не так, як гадалося. Ми зараз бачимо, що російська сторона грає свою партію безвідносно до домовленостей. Важко планувати координовані дії, або сподіватися на виконання якихось домовленостей, якщо ваш партнер є ірраціональним. Отже, на цей момент маємо таку ситуацію, що військова загроза не зникла і військові дії продовжуються навіть після підписання.

Німецьке суспільство розуміє хто порушує ці угоди? І чи обговорюється у вас тема, яким може бути вихід із цього тупика?

Канцлер Меркель чітко зазначила, що провина за недотримання Мінських домовленостей лежить на панові Путіну. Окрім того вона продовжує підтримувати економічні санкції, які б ізолювали Росію. Німецькі політики грають обережну гру, щоб залишати поле для дипломатичного маневру з Росією, щоб не нашкодити жодній зі сторін. Можливо, цих заходів недостатньо, саме на вашу думку як українського журналіста, або пересічного українця, але такими є реалії і німецькі політики прагнуть до продовження дипломатичних перемовин і поступово роблять санкції більш жорсткими по мірі необхідності.

Чи відчуваєте вплив пропагандистських російських медіа і проросійських ЗМІ у вашій країні на пересічних німців і на політикум, наскільки цей вплив є значним?

Майже немає цього впливу. Звичайно, ми знаємо, що є такі ЗМІ як, наприклад, Russia Today, але майже ніхто їхню не споживає їх продукт, ми не відслідковуємо інформацію, яку транслюють російські ЗМІ. На мою думку, вони ніяк не впливають на суспільну думку.

Чи є в Німеччині кремлівські інтернет-тролі, який вплив вони мають?

Так, я читав про це, бачу коментарі, бо працюю на телебаченні. Багато моїх колег-журналістів стикалися з тим, що анонімні користувачі залишають повідомлення під їх текстами.

Дональд Дак чи Міккі Мауз пишуть «Я люблю Путіна». У моїх колег подібного я зустрічаю навіть більше (ніж у мене), але ці люди (коментатори) невідомі, вони ж не вказують своє ім’я під своїми коментарями. Чи вони просто коментатори, чи російські агенти, як встановити? Я не знаю.

Система Orphus

Украинские новости © 2010-2019
Копирование материалов разрешено при условии прямой гиперссылки на Украинские новости

Материалы с пометкой «имидж» публикуются на правах рекламы и ответственность за их содержание несет рекламодатель.