RSS

Новый День

Демократія по-сальвадорськи

  •      0

На три дні далекий нам Сан Сальвадор, в якому я наразі перебуваю, перетворився в глобальну столицю демократії. Принаймні так його назвала генеральний секретар Спільноти демократій Марія Лейснер, відкриваючи міністерську конференцію Спільноти демократій.

Масштаб конференції вражав – близько тисячі учасників із 75 країн світу. Україну на офіційному рівні представляв посол України в Мексиці Руслан Спірін, хоча на стійці реєстрації до останнього лежав заготовлений бейдж для міністра Клімкіна.

Україна майже не звучала і на самій конференції. Очевидно, ми не належимо в розумінні інших учасників регіону ні до особливих демократичних лідерів, ні до особливих демократичних лузерів. Ми десь посередині. З нашого регіону Спільнота демократій у 2011 році зробила ставку на Молдову, нагородивши її навіть спеціальною відзнакою (разом з Тунісом). За інерцією Молдова й залишається у фаворі. Україна могла б теж активніше себе просувати і промотувати свої інтереси в рамках цієї ініціативи, тим більше, що головування в Ель Сальвадорі передали більш близьким нам політично Сполученим Штатам.

Це потрібно робити хоча б тому, що кожен міжнародний майданчик для України зараз на вагу золота. А майданчики з широким залученням Латинської Америки – можливо, одного з найбільш незаслужено обділених у нас увагою напрямків зовнішньої політики – тим паче. Антиамериканські настрої, історичні сентименти до Радянського Союзу, які автоматично перейшли на Росію, проактивна російська політика в цьому регіоні з широкими фінансовими можливостями та бажанням знайти індивідуальний підхід до кожного, роблять свою справу. Так вже трапилось, що у Латинській Америці подарунки та емоційні знаки уваги деколи важать більше, аніж переконливі, але сухі аргументи.

Україна тут – як і, до речі, в деяких інших частинах світу, часто сприймається сьогодні як носій поганих новин (війна триває, Росія все ще наступає, світ має терміново кинути інші менш термінові справи і зайнятись Україною etc), а Росія – як носій хороших новин (нічого страшного не відбулось, люди в Криму зробили свій вибір, на Сході України – вияви локального громадянського конфлікту, жодної війни двох країн немає, після підписання Мінських домовленостей наступив мир і все під контролем). Як ви думаєте, з ким охочіше спілкуються – з тими, хто приносить гарні новини чи погані? А як же людські жертви, запитаєте? Справа у тому, що в цьому регіоні виробився певний імунітет до статистики людських жертв. Тут у мирний час вбивають більше людей, ніж в Україні за час військових дій. У Мексиці, скажімо, в минулому року вбили близько 16 000 осіб, у маленькому Сан Сальвадорі – майже 4000 (про це трохи згодом). Так що спроби привернути увагу до України виключно через кількість жертв, тут навряд чи могли б спрацювати.

Це все не означає, звичайно, що потрібні особи в цих країнах не розуміють, що відбувається навколо України. Переважно розуміють, однак намагаються уникати цієї теми, щоб, не дай Боже, навіть у неформальних розмовах не довелось робити вибір на користь тієї чи іншої сторони конфлікту. Багатьом з ним легше взагалі оминати тему війни Росії з Україною, ніж визнати, що Росія – агресор.

Тому дуже добре, що в Ель Сальвадорі на міністерській конференції були ті, які не тільки згадали про Україну, а й засудили Росію. Це зробила у своїй промові вже згадана мною генеральний секретар Спільноти демократій Марія Лейснер і ще представники 3 країн. А саме – Польщі, Естонії і, дещо несподівано та тому тим більш приємно, Японії.

Тепер кілька слів про саму конференцію. Головний висновок трьохденних дискусій: демократія у світі занепадає, але не все втрачено. За Найнеприємніше, що занепадає вона в основному через неефективність демократично обраних урядів. А конкуренцію демократам сьогодні становлять не диктатори, а гібридні чи фейкові демократи. Щоправда, уряди кожної демократичної країни стають неефективними через різні речі. Ларрі Даймонд, професор Стенфордського університету і один з найвідоміших дослідників демократичних процесів у світі, з яким я мала можливість окремо поговорити за сніданком, сказав, що у випадку з Україною найбільша причина, чому демократія може занепасти цього разу – це корупція.

Ну і нареш і кілька вражень про сам Ель Сальвадор для тих, кому цікаво. Для Ель Сальвадора міністерська конференція стала справжнім репутаційним бонусом. Міністр закордонних справ кожного ранку особисто розпочинав форум зі свого спічу і навіть модерував одну з панелей.

Країна пережила у свій час дві революції, затяжну військову диктатуру і надзвичайно жорстоку громадянську війну. Таке враження, що Ель Сальвадор досі до кінця і не отямився від цієї майже дванадцятирічної громадянської війни, хоч та і закінчилась ще в 1992 році.

Суспільство все ще поляризоване і на руках у людей залишилась така маса зброї і така інерція її використовувати, що втриматись досить важко. Особливо, коли роботи нема і дехто замість того, щоб її шукати чи їхати на заробітки в США (там вже працює 3 мільйони сальвадорців при населенні в 6 мільйонів), приєднується до вуличних банд (мари) і заробляє на життя грабунком. Рівень кримінальної злочинності зашкалює. За кількістю вбивств на душу населення Ель Садьвадор зазвичай лідирує в Центральній і навіть Латинській Америці. Самостійні вилазки і прогулянки з готелю без місцевого супроводу сприймаються як авантюризм вищого ступеня. Сальвадорці почуваються у безпеці лише в тих місцях, де стоять на вході хлопці з вінчестером у руках, а вони стоять у всіх пристойних готелях, ресторанах і навіть в аптеках та на СТО. Спочатку моторошнувато – потім звикаєш. Саме у Сан Сальвадорі я дізналась про існування так званих секретних гаманеців і гаманеців-обманок. Було і смішно і грішно спостерігати, як поважний американський дипломат в ресторані витягав гроші зі шкарпетки. У цьому регіоні такі заходи безпеки в нормі. Як зауважив один сальвадорський активіст, демократія у них часто асоціюється з високим рівнем злочинності. Я чомусь подумала про Україну і наші асоціації з демократією. При Ющенку вона асоціювалася переважно з хаосом. Після Євромайдану з’явились шанси зробити її синонімом європейської інтеграції. Сьогодні – важко сказати, але найменше, чого б хотілось, це того, щоб у частини населеня вона асоціювалася, як у Сальвадорі, зі свавіллям людей зі зброєю.

Загалом, у Ель Сальвадорі мені кілька разів доводилось обговорювати з різними поважними людьми взаємозв’язок демократії та безпеки. Всі – особливо представники США – були непохитні: жодних оборудок між демократією та безпекою бути не може. Так що, під шумок безпекових загроз демократуру будувати за згоди Заходу не вийде.

Источник: Блоги УП

Разделы

Система Orphus