Терористичні акти у Харкові та Одесі поступово стають буденністю. Черговий з ряду терактів, який відбувся у Харкові 22 лютого 2015 року, не може не вражати своєю нахабністю. Спрямувавши вибухівку проти мирної траурної ходи, російські терористи повернулися до тактики весни 2014 року, коли озвірілі проросійські бандити привселюдно жорстоко били і вбивали учасників українських патріотичних маніфестацій у тому ж Харкові, Донецьку, Луганську. Мета такої нахабної і показової жорстокості доволі проста і природна для бандитської психології – залякати цивільних українських активістів, змусити їх морально здатися та визнати «право сильнішого». Очевидно, що зараз, після року війни так просто залякати вже не вийде. Тим більше, що поступово налагоджуються механізми спротиву агресії. І державні, і громадянські. Але, варто все ж звертати увагу на деякі дрібні, але небезпечні деталі, на які захопленефронтовими подіями українське суспільство останнім часом не звертає належної уваги.

От є, наприклад, у Російській Федерації такий собі «Інститут глобалізації та соціальних рухів» (ИГСО). Це, нібито, солідна дослідницька структура, яка регулярно співпрацює з трьома не менш солідними німецькими соціал-демократичними, лівими та «зеленими» фондами — імені Фрідріха Еберта, імені Генріха Бьоля та імені Рози Люксембург. Очолює цей «Інститут», доволі відомий у середовищі лівих інтелектуалів світу спеціаліст із марксистської теорії Борис Кагарліцкій. Менш відомим є той факт, що довгий час, ще з 2011 року, Кагарліцкій і його оточення докладали великих зусиль для становлення та «розкрутки» в Україні лівоекстремістської організації «Боротьба» (вона ж «Організації марксистів»), яка займалася відкритим антиукраїнським терором у Харкові та Одесі під час подій так званої «російської весни». Більше того, ще з 2005 року вони опікувалися попередницею цієї структури – об’єднанням «Че Гевара», яке влаштовувало антиукраїнські провокації, з метою дестабілізації «помаранчевої» влади.

Так ось, у серпні минулого року, на одному із сайтів, що його створює середовище того «інституту», з’явилася замітка «Уроки Бєлгорода». Зокрема, в ній йшлося про таке: «Саме час розкрити маленьку, але дуже важливу таємницю, яку співробітники ИСГО зберігали до останнього часу. Йтиметься про той безцінний досвід, який автор і його колеги отримали за минулі три місяці і яким, я впевнений, треба поділитися з широкою аудиторією». Що ж це за досвід? Наведу ще одну розлогу цитату:

«Отже, з кінця травня до кінця липня колектив ИСГО виступив ключовим організатором школи для політичних активістів України і Новоросії у Бєлгороді. Було проведено чотири сесії, через них прийшло шість змін учасників – всього більше 200 чоловік. Що це були за люди, які завітали до Бєлгорода? Так, серед них були і представники політичної тусовки – блоггери, досвідчені активісти, члени системних політичних партій, які нині опинилися поза законом – КПУ, ПСПУ і навіть «Партії регіонів». Але більшість складали звичайні, ще вчора цілком аполітичні люди. Хтось з них працював на заводі, хтось торгував у Харкові на знаменитому ринку «Барабашці», хтось займався клубними танцями і так далі. Треба сказати, що більшість курсантів (саме так – курсантів!) представляли не Новоросію, а контрольовану Києвом частину України. Насамперед Харків та Дніпропетровськ. Серед інших міст згадаємо Одесу, Київ, Суми, Запоріжжя, Херсон. Варто зазначити, що був у нас і представник Західної України з міста Рівне».

А тепер замислимось над прочитаним – в прикордонному з Україною Бєлгороді збирався колектив з двох сотень проросійських активістів майже з усієї України, де їх три місяці чомусь навчали ті люди, які стояли за «російською весною», і супутніми вбивствами українських активістів у Харкові, Донецьку, Луганську (а ще раніше, в мирні часи, влаштовували різні провокації в українських містах). Очевидно, що ці «курсанти» не будуть простим «гарматним м’ясом» в арміях «ДНР»/»ЛНР», більшість з них повернулася на території, які контролюються українською владою. І, мабуть, чекають «слушної години», коли їхні московські господарі запустять нову «російську весну» (чи може «російське літо», «російську осінь»?). І це лише один приклад системної роботи російських спецслужб по створенню розгалуженої агентурної мережі в Україні. А скільки подібних прикладів не було оприлюднено? Скільки більш дрібних, малопомітних для загалу, російських «навчальних програм», «програм обміну студентами з російськими університетами» все ще діють в Україні. Може час звернути увагу на подібні «освітні ініціативи?». І не лише нашим спецслужбам, але й громадськості. Щоб потім не дивуватися, що на вулицях наших міст лунають вибухи.

Related Images: