Як Янукович повернув Тимошенко симпатії народу
За три тижні до арешту Тимошенко, мені довелося з нею спілкуватися. Як з’ясувалося пізніше, це було останнє перед взяттям під варту інтерв’ю екс-прем’єр-міністра. Сама розмова була цілком звичайною. Тимошенко у властивій їй манері говорила про владу, лаяла Януковича і пророкувала, що попереду велика боротьба. Часом виникало відчуття, що за столом сидить не реальна людина, а 3D-картинка, яка багато років поспіль живе в телевізорі: ідеальна зачіска, бездоганний макіяж і завчені фрази. Справжні емоції, щось людське у неї викликав всього одне питання, яке тоді не можна було не поставити: чи готова вона до в’язниці і думала чи над тим, що там буде робити? У відповідь Тимошенко навіть трохи пересмикнуло. Вона запнулася і сказала, що про це говорити не хоче, що прагне обійтися без такої крайності. Ця реакція була найбільш правдоподібною і щирою з годинної розмови.
Що б не говорили експерти і політологи, Тимошенко як будь-яка нормальна людина не хотіла до в’язниці. Вона її боялася, і для неї арешт — особиста драма. Те, що вона з нею змирилася і стоїчно прийняла — жирний плюс на її користь і величезний мінус для президента. Якщо арешт Тимошенко — не частина його грандіозного плану, про який поки ніхто не здогадується, то Янукович або дурень, або його підставили. Через кілька хвилин після арешту Тимошенко знайомий австрійський журналіст, який часто пише про Україну, вивісив на Facebook: What a surprise! («Який сюрприз!») І потрапив в точку.
Арешт Тимошенко, про який писали, говорили і який обговорювали ось уже кілька місяців, грянув раптово. Особливо на тлі того, що інтерес до теми № 1 за останні два тижні помітно вщух. Всього кілька днів тому головний редактор одного з провідних українських сайтів, аналізуючи статистику, розповідав, що про «Тимошенко вже ніхто не читає. Приїлася ». Суд над лідером БЮТ дійсно відійшов на другий план. По-перше, закрили прямі трансляції, по-друге, насправді набридло. До того ж, іноді з’являлися прогнози про те, що Тимошенко поки саджати не будуть, а процес затягнутий як мінімум до зими. Але влада виявилася спритнішим. Вона, як і передбачалося, заарештувала Тимошенко в самий розпал відпусток, коли корінне населення Києва перекочувало на турецькі і європейські курорти.
У місті стало порожньо, зі столиці виїхав практично весь склад парламенту і частина Кабміну. Але навіть у таку пору провернути операцію подібного масштабу по-тихому не вийшло. Все було символічно. Змінити запобіжний захід з підписки про невиїзд на арешт прокурор зажадав під час допиту в суді нинішнього прем’єра Миколи Азарова. Потім автозаки, спецназ, бійки депутатів, міліція, яка тіснить протестуючих, на подив спокійна Тимошенко — все це додало подіям драматизму і масштабу. Вперше за довгий час Тимошенко по-справжньому здивувала. Напередодні арешту вона записала звернення до українців.
У ньому екс-прем’єр сказала, що знає про сумну перспективу, що готова до неї і, хоча в її розпорядженні є час, не збирається просити політичного притулку, виїжджати з країни і, тим більше, кінчати життя самогубством. Ті, хто не з чуток знайомий з методами роботи «регіоналів» цей вчинок оцінили. На тлі схудлого і хворого колишнього міністра внутрішніх справ, опозиціонера Юрія Луценка, якого влада вже півроку тримає в СІЗО, цей вчинок, загалом, тягне на подвиг. Він моментально перекреслив скандальну поведінку Тимошенко в суді, яке обурювало навіть її шанувальників, і остаточно перетворив екс-прем’єра в жертву режиму. Вона — героїня. Або, точніше, символ всіх незадоволених владою. Колись таким символом був Ющенко, а тепер — вона. Але якщо в 2004 році незадоволених було трохи більше половини, то зараз порядок цифр інший. За даними останнього соцопитування «Центру Разумкова», якщо в травні 2010 року дії президента повністю підтримувало майже 40% українців, то вже через рік — всього 10%. Не багатьом краще справи йдуть і з особистим рейтингом Януковича. Так, якщо рік тому на виборах президента його готові були підтримати 39%, то зараз всього на 3% більше, ніж Тимошенко, — 17%. А буде ще менше — адже після арешту Тимошенко велика частина з тих 45%, які проголосували б проти всіх, не пішли б на вибори або ще не визначилися, схилиться до Тимошенко. Чому? Тому, що пасивні і розчарувалися — це в основному «помаранчевий» електорат.
Ті, хто один раз вийшов на Майдан, а потім, після розвалу «помаранчевої» команди, зарікся ходити не тільки на мітинги, але й на вибори. Тепер вони на них підуть. І знову не за Тимошенко, як і не за Ющенка в 2004 році, а проти Януковича. Майже півтора року ця половина країни спостерігала за подіями. Їй подобалося, що Янукович вивчив українську, вселяли довіру його обіцянки інтегруватися в Європу і обіцянки об’єднати країну. Йому дали шанс все це зробити, але він ним не скористався. А міг викрутитися. Приміром, якщо арешт Тимошенко — справа його життя, то паралельно можна було почати реальну боротьбу з корупцією. Народ би оцінив і не став особливо нарікати. Але, очевидно, в голові у владі інший план. Який? Достовірно знає тільки сам президент і пара-трійка людей з його оточення.
У будь-якому випадку обгрунтувати арешт Тимошенко політичною доцільністю неможливо. Очевидно тільки одне — Банкова (вулиця, на якій знаходиться Адміністрація президента) копіює російський сценарій. Спочатку, за аналогією з Ходорковським, зробила з Тимошенко мученицю, а напередодні її арешту і зовсім безбожно здерла ідею «листи п’ятдесяти» проти Ходорковського. І хоча в Україну підписантів виявилося менше, а їх імена — не настільки гучними, громадськість не могла не помітити знайомий почерк. Тепер питання в тому, як російські технології приживуться на українському грунті. Тут все покаже час. Вже зараз опозиція будує в центрі Києва наметове містечко, а 8 серпня обіцяє почати збирати другий Майдан.
Своє слово ще скаже Європа, яка буквально відразу ж засудила арешт Тимошенко через главу Європарламенту Єжи Бузека. Але навіть без ЄС і Freedom House очевидно, що по накатаній російський сценарій в Україні не реалізувати. І якби Янукович не образився на свого попередника Леоніда Кучму, якого головний «регіонал» вважає причиною власної поразки в 2004 році, то міг би отримати від Леонід Даниловича ділову пораду. Той вже багато років тому зрозумів, що Україні не Росія і присвятив цій темі цілу книгу. Правда, Янукович не великий любитель читання. Якщо так, знову доведеться вчитися на своїх помилках.