Учора члени Ради Безпеки ООН одноголосно ухвалили резолюцію, в якій висловили стурбованість з приводу бойових дій на сході України. Вони також закликали дотримуватися суверенітету і територіальної цілісності нашої країни. У цьому не було б нічого дивного, якби не одне але. Ініціатором ухвалення документу виступила Росія, тобто країна, яка на цю саму територіальну цілісність сама й посягнула. Таким чином Радбез ООН уперше за останній рік ухвалив резолюцію, автором якої є країна-агресор.

Чого цим домоглась країна-агресор, і які наслідки можуть бути для України? Версії від українських дипломатів

Рада безпеки ООН уперше за довгий час підтримала проект резолюції, запропонований Росією. В цей же час МЗС України назвало цинічним саме внесення Росією подібного проекту резолюції ООН, оскільки ця країна грубо порушує Мінські домовленості. Нова резолюція ООН — це перемога російської дипломатії?

Богдан Яременко, екс-консул України в Стамбулі:

Ухвалена резолюція ООН – це перемога російської дипломатії, яка, насправді, ніколи не втрачала ініціативу (в ООН). Тому що порядок денний, формат переговорів, питання, які обговорюються весь цей час формуються і формулюються Російською Федерацією. Очевидно, ця країна тепер зробила крок на випередження, щоб уникнути тієї ситуації, що Україна може вийти з Мінських домовленостей. Все, що там прописано (у резолюції ООН) – це фактично створення міни уповільненої дії на своїй території у вигляді захоплених агресором окремих районів Донецької і Луганської області. Ця операція була проведена, щоб Україна раптом не передумала. Те, що Україна засудила внесення Росією проекту резолюції ООН… Знаєте, робити голослівні заяви про те, що щось погане, щось не так – це в дусі української дипломатії зараз, як не робити нічого для того, щоб уникнути гіршого. В даному випадку, якщо ця резолюція Україні не подобалася, вона повинна була закликати наших друзів у Раді Безпеки ООН накласти на неї вето. Україна цього не зробила. Вона брала участь у обговоренні цього тексту (проекту резолюції ООН), що свідчить про те, що Україна абсолютно погоджується з тим, що там написано.

Володимир Крижанівський, посол України в Росії (1992 – 1994 рр..):

Це не перемога російської дипломатії. Але дійсно, це цинізм з боку Росії пропонувати таку резолюцію. Ви бачили, яке було обговорення (під час засідання Радбезу ООН)? Чуркін як собака огризався. Як на мене, Радбез ООН цілком розуміє, чого варті слова і дії Росії. Хоча, скажу вам, попри усі ці чергові резолюції потрібно дивитися, як поводитиметься США, коли дадуть нам зброю, яка дозволить знищувати російські міномети і танки.

Андрій Веселовський, посол з особливих доручень МЗС України, постійний представник України в ЄС:

Прошу, щоб мою думку не ототожнювали з позицією МЗС. Ті країни, які є членами Ради Безпеки ООН як постійними, так і непостійними могли би подумати про те, що росіяни захочуть (ухвалену Резолюцію ООН) таким чином використати, і подати за 15 хвилин до пропозиції Росії власний проект резолюції. Тоді усе було б нормально. Могли би і ми підготувати, але наголошу на тому, що ніхто з 14 інших країн не додумався… Ті дипломати, які працюють в українській делегації в ООН, роблять надзвичайно важливу роботу. Тут неможна говорити про помилку чи недогляд української сторони. Нікому у голову не могло прийти те, що буде зроблено такий, абсолютно цинічний «вкид». І він вдався. Ви можете називати це перемогою (російської дипломатії), але це дрібниця. Проте, це дуже вдалий хід, на якому буде багато піару в російських ЗМІ.

Яким чином ухвалена ООН резолюція може підвищити ефективність виконання Мінських домовленостей?

Богдан Яременко:

На практиці ніяк, але в політичному плані позначиться. Наприклад, якщо Україна виходитиме з Мінських домовленостей, то вона уже порушить не просто ці домовленості, а ухвалену резолюцію Радбезу ООН. Тобто не Росія, а Україна буде винною. З моєї точки зору ця резолюція більше не вигідна нині Україні, аніж Росії. Але на думку нашого президента і дипломатів – навпаки. Вони покладаються на мінський процес. Можливо, з їх точки зору це вигідно Україні. Ви знаєте, це те саме, що позаблоковість в українському законодавстві, коли вона існувала. Це штучне обмеження зовнішньополітичного і політичного маневру України (ухвалена резолюція). Ми не повинні покладатися лише на один спосіб вирішення проблеми, потрібно залишати за собою поле для маневру. Зараз ми скоротили це поле, оскільки маємо резолюцію, яка містить певні посилання на Мінські домовленості.

Володимир Крижанівський:

Не може бути прийнята резолюція, яка не була б підтримана Росією, незалежно від того, чи це з ініціативи Росії, чи з ініціативи інших країн. Якщо Росія не голосуватиме за проект такого документу, то накладається вето. Я вам розповім дуже цікавий факт, який мав місце у 1993 році. Коли ми поскаржилися до Ради Безпеки ООН щодо обговорення Державною Думою статусу Криму, приїхав новий американський посол. Він мене 40 хвилин переконував, що ми зробили величезну дурницю – запропонували Радбезу ООН засудити дії Росії. Мовляв, «ви ж прекрасно розумієте, що Рада Безпеки не проголосує таку резолюцію». І що ви думаєте? Ми знайшли вихід з положення. Дійсно, резолюції Радбезу ООН з цього приводу не було, але був лист Голови Ради Безпеки ООН, який виклав своє ставлення (до рішення Держдуми Росії). Начебто це була лиш особиста його точка зору, але вона мала вплив. Це все відбулося завдяки діям Бориса Тарасюка, який обійшов половину, якщо не усіх членів Ради Безпеки ООН, переконав їх, і в результаті було прийняте таке нестандартне рішення – підтримати не резолюцію, а лист Президента Ради Безпеки ООН, який начебто (де-юре) висловив тільки свою точку зору… Резолюція потрібна. Навіть така її редакція дає зрозуміти, хто в дійсності заважає втіленню Мінських угод.

Андрій Веселовський:

В такому разі потрібно узагалі питати про те, а для чого існує дипломатія? Для чого тоді приймати ці резолюції, якщо їх ніхто не виконує? А якщо так, то в чому узагалі ефективність Радбезу ООН, Генасамблеї ООН, які приймають ті чи інші резолюції, які можуть не виконуватися? Але ми так питання не ставимо. Якщо заяви і резолюції приймаються постійно і послідовно, у них протягується одна і та сама головна думка, то тоді вони поступово стають частиною суспільної свідомості і формують точку зору людей в широкому сенсі цього слова. Та резолюція, яку ухвалили в березні минулого року про захист територіальної цілісності України, яка повинна бути повторена цього року, сформувала свідомість усіх членів ООН і, відповідно, еліт цих країн. Було чітко констатовано, хто агресор, хто напав, що потрібно робити тощо. Це важливі речі. А ця вставочка, яку Росія «протягнула» (в резолюцію був включений пункт про підтримку Мінських домовленостей – «Главком») певною мірою нівелюватиме ту головну резолюцію (ухвалену в березні 2014 року). От, мовляв, дивіться, є ж Мінські домовленості, а там (на Донбасі) є якісь бандерівці. Звичайно, це (з їх боку) дуже розумна, правильна дипломатична гра. Підла? Це вже інше питання.

Постійний представник України в ООН Юрій Сергєєв під час свого виступу наголосив на тому, що російські найманці і бойовики не пускають представників ОБСЄ у Дебальцеве, аби ті зафіксували порушення перемир’я. Невже цього не достатньо, аби Меркель і Олланд помітили зрив домовленостей?

Богдан Яременко:

Усі говорили, що в Дебальцевому не дотримується (перемир’я). Але це навряд чи щось змінює. Максимум того, на що Європейський Союз зараз спромігся – це запровадити ухвалені раніше санкції, які обмежують кілька компаній і людей. Це і все. Ось реальна реакція (на те, що відбувається на Донбасі). Переговори не зупиняють агресію. Агресію зупиняють тільки збройні сили. В чому парадокс ситуації з підходами (до вирішення конфлікту) з боку України, так це в тому, що наша держава намагається військову збройну агресію зупинити дипломатичними методами. Тому ми втрачаємо людей і територію без смислу. Якби ми ставили на військову силу як на метод зупинити воєнну агресію, тоді так, переговори можуть допомогти. Але доти, доки Росія відчуває, що військовими методами вона може досягати успіху, вона не зупинятиметься. Це вона відчула і в Дебальцевому цими днями.

Ніхто не може пояснити, чому США не є учасником переговорів. Звичайно, їх участь змінила б ситуацію. Мені здається, що Сполучені Штати не вірили від початку в ці домовленості (Мінські домовленості). Проте вони давали Німеччині проявити себе. Окрім того, такі перемовини загалом вкладаються у концептуальний підхід США, які поставили не на раптове припинення вирішення питання військовими, чи дипломатичними методами, а на втягування Росії у війну на виснаження.

Володимир Крижанівський:

Як казав Крилов: «А Васька слушает, да есть», так і тут. Путін над усім цим сміється… Ми ж не можемо зробити так, як зробив він у Грозному, стерти з лиця Землі Донецьк. Що ви думаєте, у нас немає на це сил? Є! Європа реагує в міру своїх можливостей. Розумієте, Європа – це не США. Вони не через океан від нас, а тут, поруч. Прибалтика має кордон з Росією, Фінляндія також, Україна і ось тобі Росія. Європі складніше, але зрозуміло, що вона має виступати більше. Вони переймаються власними виборами. Щодо Олланда, то головним для нього є продати Містралі, від Франції Росія ж далеко.

Андрій Веселовський:

З точки зору дипломатичного і правового піару ми цілком добре справляємося разом з нашими союзниками. А от з точки зору тиражування і спрощеного розповсюдження цього піару на громадськість, то, звичайно, менш добре… Маючи менше здобутків у міжнародно-правовій площині росіяни виграють у площині піару.

Related Images: